Чорнобиль – наш біль
Чорнобиль – наш біль
26 квітня 1986 року людство ніколи не забуде. Саме в цю ніч почався відлік часу, який розділив життя на «до» і «після» Чорнобильської катастрофи. Країна ще нічого не знала про наслідки атомного лиха. Довгі тривожні дні, правда була придушена муром мовчання.
А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забирала найкращих.
Люди покидали рідні домівки, ніхто тоді ще не вірив, що – назавжди. Дехто намагався повернутися, та зустрічав на своєму шляху колючий дріт.
Страшна трагедія не обминула і жителів с.Матусів. Тієї квітучої весни добровольці відправились на зустріч невідомій небезпеці.
Час не загоїв чорнобильських ран, не стер у пам’яті важкі й героїчні події, імена мужніх людей. Учні Матусівського НВК №1 ознайомилися з трагічними сторінками подій, переглянули відео та зі скорботою в серці зупинилися біля тематичного стенду «Чорнобиль – наш біль». Бібліотекар Поволоцька Н.М. підготувала та провела бесіду для учнів 1-5 класів «Їхні імена в пам’яті спасенних». Вона розповіла про відомих людей нашого краю, які проявили героїзм і відвагу та стали на захист від некерованого атому. І ніхто не думав про себе, розуміли, що це вкрай необхідно, і якщо не я, то хто ж. Це було випробування на мужність щохвилини, на кожному кроці. Ризик наслідків страшної аварії ХХ століття став нормою життя ліквідаторів. Вони працювали у районі Прип’яті і Чорнобиля у складі інженерного полку по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи , виконували різні роботи зі знезараження місцевості, займалися захороненням високорадіактивних відходів, як були розкидані на території другого та третього блоків. Було моторошно від побачених безлюдних вулиць, спорожнілих осель. Кожен, хто там працював, обов’язково мав дозиметр і накопичувач. Щодня у вечері перевіряли показники і, якщо рівень радіації перевищував норму (20 рентген), покидали зону.
Зустріч схвилювала молодь, яка слухала,затамувавши подих.
Чорнобиль – мертва зона…
Сьогодніці слова гірким болеем відлунюються в наших серцях.
Проходять роки після аварії, але біль не вщухає. Тривога не полишає людей, пов’язаних трагічним часом ядерного вибуху.
Досить важливо учням школи вже зараз усвідомити глибоку відповідальність перед державою, людьми, перед обраною професією і в майбутньому, за першим покликанням серця, бути готовим прийти на допомогу. Це був урок пам’яті. мужності, героїзму ,відваги, милосердя та професійної честі.
Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто, ризикуючи своїм здоров’ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю.
